Автор player 
16 вересня 1992 року британська влада припинила підтримувати курс фунта в установлених межах, після чого валюта різко подешевшала. Інвестор Джордж Сорос заздалегідь зробив ставку на такий розвиток подій і, за оцінками, заробив на валютній кризі майже мільярд доларів.
На початку 1990-х років Велика Британія брала участь у Європейському механізмі валютних курсів — ERM. Його учасники домовилися утримувати курси своїх валют у визначених межах, щоб зменшити різкі коливання на європейському ринку.
Для Британії це означало необхідність підтримувати курс фунта щодо німецької марки. Якщо британська валюта надто дешевшала, Банк Англії мав втручатися в торги, щоб не допустити її виходу за встановлений діапазон.
Проблема полягала в тому, що економічна ситуація в країні дедалі більше ускладнювала підтримку фунта. Учасники ринку почали сумніватися, що британська влада зможе довго захищати його курс без серйозних наслідків для економіки.
Саме на цьому й побудував свою стратегію Джордж Сорос. Він припустив, що Велика Британія зрештою буде змушена знизити курс фунта або відмовитися від участі у валютному механізмі.
Фонд інвестора почав нарощувати позицію проти британської валюти. За наведеними в матеріалі оцінками Міжнародного валютного фонду, її обсяг зрештою сягнув приблизно 10 мільярдів доларів.
Суть операції полягала в тому, щоб заробити на падінні курсу. Інвестор позичав фунти, продавав їх за іншу валюту, зокрема німецькі марки, а після очікуваного здешевлення мав викупити фунти за нижчою ціною та повернути позику.
Різниця між вартістю проданої валюти та витратами на її подальший викуп могла принести прибуток. Однак якби фунт не впав, а подорожчав, така стратегія могла б спричинити значні збитки.
Сорос був не єдиним учасником ринку, який очікував зниження курсу. Проти фунта грали й інші інвестори, тому валютну кризу не можна пояснювати виключно діями однієї людини.
Перелом настав 16 вересня 1992 року — у день, який увійшов в історію як «Чорна середа». Британська влада намагалася зупинити падіння фунта, а Банк Англії підвищував процентні ставки, щоб зробити британську валюту привабливішою для інвесторів.
Проте ці заходи не дали бажаного результату. Уряд оголосив про вихід фунта з ERM, відмовившись від подальшого підтримання його курсу в межах, установлених валютним механізмом.
Після цього фунт різко подешевшав. За наведеними оцінками, його курс щодо німецької марки знизився приблизно на 15%.
Для інвесторів, які заздалегідь продали фунти з розрахунком на їхнє падіння, це створило можливість закрити позиції з прибутком. Сорос зміг викупити британську валюту дешевше, ніж продав її раніше.
За оцінкою МВФ, прибуток Сороса від цієї операції становив майже один мільярд доларів. Саме після «Чорної середи» за ним закріпилося прізвисько «людина, яка зламала Банк Англії».
Водночас валютна криза мала глибші причини, ніж угоди одного інвестора. Британській владі було складно одночасно підтримувати визначений курс фунта та проводити політику, яка відповідала економічним потребам країни.
Сорос зробив ставку на те, що ця суперечність завершиться відмовою від захисту курсу. Коли уряд вийшов із ERM, його розрахунок справдився.
Історія «Чорної середи» показала, що навіть офіційно встановлений валютний курс не обов’язково вдасться втримати за будь-яких економічних умов. Для Сороса ця криза стала джерелом величезного прибутку, а для Британії — моментом вимушеної зміни валютної політики.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover